Школа арт-журналістики Гогольфесту. Текст: Артур Біляшевич

“В перших вісімнадцяти тактах використано всього шість звуків.

Там немає розвитку — лише мить, що триває”

Алекс Росс про “Gymnopedie No. 1” Еріка Саті

На ГОГОЛЬFEST часом можна натрапити на подію, де музику слухаєш разом із поясненнями до неї. Так було на концерті-лекції піаніста і композитора Ігоря Приходька “З життя вічних двигунів”, де звучали композиції Еріка Саті, Філіпа Гласса та самого лектора. “Мінімалізм — це своєрідне прізвисько, яке закріпилось за певним типом музики” — так починає свій виступ пан Приходько, пояснюючи термін, що часто поєднує доволі різноманітну музику. Один з представників мінімалізму — американський композитор Філіп Гласс, чию композицію “Opening” музикант виконує першою.

У відповідь на аплодисменти після виконання першої композиції музикант зазначив, що сам Гласс вважав, що пише музику не для серйозної публіки у концертних залах, а для широкого загалу. Тому аплодисменти та будь-який прояв офіціозу — річ необов’язкова. Насправді, людей у залі було небагато, дехто сидів перед сценою у кріслах-мішках, тому така неформальна атмосефра цілком відповідала типу концерту.

Ім’я Філіпа Гласса, напевно, знає не кожен. Але цілком можливо, що ви бачили фільми

“Ілюзіоніст”, “Кендімен”, або “Шоу Трумена”, саундтреки до яких були написані саме цим композитором. Крім того, Гласс написав музику для виступу поета-бітника Алена Гінзберга з його антивоєнним віршем “Wichita Vortex Sutra”, а також “Метаморфози” за мотивами оповідання Франца Кафки.

Якщо повернутись до витоків, то мінімалізм у музиці починається з творчості ексцентричного французького композитора-авангардиста Еріка Саті. “В якомусь сенсі Саті заново розпочав історію європейської музики” — писав диригент Рейнберт де Леу. І справді, за простотою музики Саті можна віднайти бажання позбутись складності на користь ясного та чіткого стилю виконання.

За словами Ігоря Приходька, мінімалістична музика часто не має поділу на частини. Структурні елементи композиції повторюються так, ніби час іде по колу, або й взагалі стоїть на місці. Якщо довго і усвідомлено слухати мінімалізм — може набриднути, тому що ця музика не для привертання і утримування уваги. Вона ідеально створює тло та атмосферу будь-якої діяльності. Наприклад, у кіно чи театрі.

 

фото: repor.to