Проїхатись наперегонки з БРДМ, двічі застрягнути у фунікулері, ледве не збити бабушку, зустріти зебру на Майдані, потрапити з центра міста в ідилічний ліс з ідеальним покриттям і навіть навчитись водночас їздити на велосипеді і їсти морозиво — все це можливо, якщо на вихідних поїхати кататись на велосипедах з betv.

Іллінська, 16 — Набережно-Хрещатицька — Новий Гаванський міст — Набережно-Рибальська — Московський міст — Труханів острів — Парковий міст — Набережне шосе — Поштова площа — Фунікулер — Трьохсвятительська — Європейська площа — Володимирський узвіз — Сагайдачного — Іллінська, 16. Таким був наш маршрут.

Я, Віка — редактор програми, Пєтя — оператор. Такою була наша команда.

Три велосипеди, три GoPro, один шолом, корзинка і моток скотча. Це все, що було у нас з собою.

Перевірити на собі, наскільки Київ зручний для велосипедистів. Такою була наша мета.

Словом, ми причепили гоупро на вєлічки і поїхали.

Вулиця Набережно-Хрещатицька — мрія велосипедиста. Нове широке покриття, гарний краєвид, майже відсутні пішоходи. Так би тут і їздили.

Новий Гаванський міст, Набережно-Рибальська, Московський міст — шум і шал, як писав класик. Шумно ясно чому. А от шал, бо і на старому багатостраждальному Московському, і на новому Гаванському є одна безглузда проблема: ліхтарні стовби на них стоять часто рівно посередині і так доволі вузького хідника. Тренуйте маневреність, панове!

Труханів острів: тут можна розслабитись. Дорога ідеальна, машин мало (хоч їх не мало б бути тут зовсім), красивенний ліс. Тут доволі багато велосипедистів і взагалі складається враження, наче ти не в центрі Києва, а в якій небудь Бельгії чи Німеччині. Нам про українські реалії нагадав БРДМ, який раптово промчався поруч на великій швидкості, лишивши нас позаду з повним ротом пилюки і подиву.

Парковий (Пішохідний) міст: “редкая птица долетит до середины Днепра”. Десь так і з нами і Пішохідним мостом) Ну ми же дєвочкі))) Оператор Пєтя, натренований носінням камери і штатива, виїхав на міст легко і невимушено.

Набережне шосе: тут є добра нагода освоїти велопаркур. Підземний перехід, що веде від недавно оновленого пам’ятника Магдебурзькому праву до набережної не обладнаний навіть натяком на пандус. Можна розганятись зі сходів і одразу на виході з переходу пірнати в Дніпро. Ми навіть назву придумали — байкбординг. (Ні, ну можна звісно ще винести велосипед на плечах по сходах аж на Володимирський узвіз вгору, але назви для такого ідіотського спорту ми ще не придумали)

Поштова площа: одне слово — реконструкція.

Фунікулер: найвеселіший пункт нашого маршруту. Ну просто ми почули, що в фунікулер тепер пускають з велосипедами і вирішили спробувати. Пускають. Навіть безплатно ( в сенсі, велосипед безплатно, а не ви), навіть дозволяють все це неподобство знімати на камеру ( Так, знімати-фотографувати в фунікулері вже теж можна). Правда, такий спосіб для дуже лінивих екстремалів. По-перше, провести велосипед через турнікет, зроблений під стандарт стегон середньостатистичної українки — непросто. Нас от з Вікою двічі заклинило (і то не через об’єми стегон, а через велосипед). Довелося просити бабулю-контролера випустити нас з лабет турнікета. Вона, до речі, порадила нам на майбутнє велосипеди… піднімати! Бабушка, я вам шо, Пеппі Довгапанчоха, щоб велосипед на одній руці над турнікетом проносити?!) Жарти жартами, але такий фунікулер не надто зручний ні для велосипедистів, ні для батьків з дітьми в колясках. А для людей з обмеженою мобільністю, фунікулер, на жаль, досі недоступний. Дослідим шляхом ми з’ясували, що в вагончик вміщається максимум три велосипеди. І ще 4-5 не дуже задоволених пасажирів.

Європейська площа: тут ти миттєво опиняєшся в атмосфері абсолютного сюру. Тут досі ходять останні з Майдан-революціонерів, які невідомо від кого невідомо для чого охороняють Український дім, нікого всередину не пускаючи. Тут поміж продавців революційних сувенірів вештаються плюшеві зебри в людський зріст ( див відео з 1.43) та інші дивні звірі. Лежать гори розібраної бруківки, досі стоять барикади і лежить море вже прив’ялих квітів і свічок. Не місце для катання.

Володимирський узвіз: єдине місце в центрі міста, де був хоч якийсь натяк на велодоріжку. Проте схоже, що це турбує лише велосипедистів, які регулярно тут їздять. Летючи вниз по узвозу, ти можеш скільки тобі завгодно дзеленьками дзвіночком бабусі або батькам дитини, які забули, що її треба тримати біля себе і за руку. Пішоходам на велодоріжку і велосипедистів в принципі пофіг. Так що можете сміливо давити бабусь. Тим паче, що нам ще в травні мера обирати треба. Адекватного б. Жарт. І про бабусь, і про мера.

Сагайдачного: ця вулиця, за планом мерії вже більше як півроку має бути велопішохідною. Але шось ми цього не помітили. Так само,як не помітили місця, де б велосипедисти могли б проїхати. Крайній правий ряд надійно запаркований машинами, і без того не дуже просторі тротуари — заставлені літніми верандами. Дорогі власники закладів на вулиці Сагайдачного, от ми зголодніли після прогулянки, і заїхали б до вас перекусити, але жоден! з вас не додумався поставити біля свого кафе велопарковку. Давайте так, або ви ставите велопарковки, щоб ми не почували себе “лішнімі на єтом празнікє жизні”, або ми їздимо просто через ваші веранди. Ок? Це ми такі злі, бо голодні)

Іллінська — нарешті приїхали, хоум, світ хоум.

Словом, нам було весело навіть там, де було недоступно. Дивіться. І катайтеся самі!

Аліна Цвєткова для betv