11 листопада 2014 р.  о 12:00
Бесіда із Нобелівським лауреатом з літератури 2010 року Маріо Варгасом Льосою.

Текстову розшифровку зроблено інтернет-платформою cultprostir.ua

«Я дуже хотів приїхати в Україну, бо, мешкаючи в Іспанії, я бачив, що за останні місяці вона стала центром, на який дивиться увесь світ. Ваша країна переживає важкі часи, але це часи боротьби за свободу. Я підтримую вас, як і інші люди, які в цьому світі борються за демократію і законність.

Люди часто не задоволені своїм життям, тому завдяки своїй уяві ми хочемо змінити те, що маємо. Література існує тому, що вона наповнює порожнечу, яка є в душі кожної людини. Вона збагачує, відкриває очі, показує, який складний цей світ. Дає інше життя. Тому література є трансцендентною. Хороші книжки навчають критично дивитись на світ, навчає, як його змінити. Література − це тінь цивілізації, яка живе поруч з нами протягом всієї історії людства.

Раніше я не вірив у гумор. Пишучи книги, думав, що гумор відділяє читача від реального життя. Ця моя недовіра поход від захоплення і впливу французького письменника і філософа Жана-Поля Сартра. Він буд дуже розумною людиною, але зовсім не мав почуття гумору. В книгах немає навіть жодної посмішки. Коли я писав книгу «Капітан Пантеон та рота добрих послуг», я розповів історію одному своєму знайомому. І вже в процесі зрозумів, що її неможна викладати серйозно. Тоді я зрозумів, що гумор необхідний для того, щоб надати книзі реалістичність. Без нього деякі образ неможливо розкрити повністю. Відтоді гумор присутній у всіх моїх творах.

Література показує, що правда є дуже відносною, перехідною. Важливо, щоб література не зникла, доходила до більшої кількості людей. Література − це захист свободи. Це постійна критична активність щодо влади. Вона абсолютна необхідна у всіх випадках, коли є насильство, несправедливість. Суспільство, яке має хорошу літературу, живе активним життям, воно підготовлене до протесту проти брехні і маніпуляцій, боротьби з тоталітарними зазіханнями. В країнах Південної Америки література завжди була інструментом боротьби за свободу проти диктатури. Тому всі режими були великими цензорами і завжди переслідували свободу творчості, написання. Думаю, що письменник може бути разом з диктатурою, але не хороший письменник.

Мовна політика − це дуже цікава річ. Політики в різних країнах думають, що національна єдність вимагає і лінгвістичної єдності, тому, наприклад, в США не хочуть робити іспанську другою мовою. Це не так. Одна з найбільш цивілізованих і процвітаючих країн світу − це Швейцарія, де говорять чотирма мовами. Їхня єдність не викликає ні у кого питань, бо вона не залежить від того, скількома мовами там володіють. Мультикультура і мультилінгвізм роблять із Швейцарії сучасну країну. У Сполучених Штатах білінгвізм стає реальністю, він не має підтримки держави, але завдяки тому, що США є дуже відкритою країною, поширюється все більше.

Євросоюз − це реалістична Утопія, створена для культури свободи. Думаю, що більшість українців хочуть стати частиною Європи, яка будується на принципах свободи. Це важливо для майбутньої свободи в цілому світі. З іншого боку, інтелектуали нашого часу, не так як три інших покоління, стали циніками, втратили ентузіазм, впевненість у майбутньому. Те, що трапилось в Україні, мобілізувало інтелектуальний світ, він став солідарним з вами. Він критичний до путінської Росії, до насилля, яке там панує. Ці інтелектуали, які абсолютно не дивились на політику, раптом стали солідарними з Україною. Цей рух є дуже важливим, як і те, щоб  зміни, які відбуваються в Україні, мали успіх, щоб вони не провалився, незважаючи на Новоросію, Росію, яка є колонізатором. Я думаю, що Європа ще не досить мобілізована, не всі інституції розуміють і підтримують українців. Але ЄС не втратив надію на майбутнє єдиної Європи.

Література не вирішує проблем. Вона допомагає сформулювати їх наявність, показати їх, перекладаючи мовою відносин. Література провокує неспокій. Вимушує нас ставити питання, які до того ми не могли сформулювати. В Латинській Америці, де була велика традиція диктатур, література завжди слугувала інструментом відображення того, що для багатьох людей приховували. Вона засвідчувала ту реальність, яку влада хотіла прикрити, заховати. Література протесту − це дуже небезпечно і складно, вона вимагає відтворення миттєвостей, випадковостей людського життя.

Письменник може бути добрим, поганим, гарним − не має значення. Якщо він пише твори, які доходять до людей, ними сприймаються, проходять іспит часом, це свідчить про те, що в творі було розуміння складності часу, складності досвіду. Це означатиме, що письменник досяг того, чого прагнемо всі ми: створив твір, який має більшу цінність ніж, сам його автор.

Важко сказати, що впливає на написання книги. Я довгий час живу в Іспанії, маю там друзів. Отримую від них досвід, емоції. Але я залишаюсь і перуанцем. У мене не виникало проблем із самоідентифікацією. Приклад цьому − мова, якою я пишу, адже іспанська має безліч варіацій. Я пишу її перуанським варіантом, у моїх романах постійно є перуанці. То ким я маю відчувати себе? Звичайно, що я відчуваю себе латиноамериканцем. Це я вперше відчув, коли приїхав у Париж, де, власне, і дізнався, що в інших країнах Латинської Америки теж є письменники. Бо наші країні, навіть сусідні, жили дуже закрито одна від одної. Потому кілька місяців жив в Англії… Врешті решт, дійшов думки, що я є громадянином всього світу».